Cтрибок у незвідане

Вартовий розслаблено притуляється боком до огорожі, покурюючи сигарету, майже весь дим від якої злітає в сторону через сильний вітер. Його погляд направлений через вологі чагарники на схід, в очікуванні краснуватого ореолу Проксіма Центаври, поява чиїх променів мала б означати кінець зміни. І дійсно, перший спалах, імовірно від відірваного з поверхні зірки протуберанця, осяює нічне небо. Чоловік відводить голову вбік, але одразу підхоплюється, почувши довгий свист у щільному повітрі, і надгучний вибух за спиною. "Це був не протуберанець" -- встигає подумати він, перш ніж хвиля густого повітря відкидає його понівечене тіло.

Технік, стараючись не чути гучних навіть через товсті бетонні стіни і насип пострілів та вибухів, марно намагається отримати доступ до мережі супутників, аби вивести в штаб картину поля бою. Гулкі металеві кроки сповіщають про приближення андроїда-помічника. Не відволікаючись від роботи, технік дає наказ про активацію резервних систем зв'язку, але металевий звук клацання змушує його обернутись. Якраз щоб побачити дуло пістолета, що робот направив йому в груди.

Солдат, ледь долаючи дрижу в руках, випускає черги куль з автомата, намагаючись розгледіти крізь клуби диму свого противника. "Беріть персонал і просувайтеся до шлюпок! Відступаєм!" -- кричить його командир. Перш ніж вибухова хвиля засліпить і контузить його, солдат встигає глянути крізь вузьке вікно, на стартову площадку, де луч з силових гармат корабля розносить вщент евакуаційні човни, що мали б до нього пристиковуватись.
Невдовзі він відчуває, як його тіло тягнуть вниз сходами, декілька разів грюкають двері, і крізь шорстку форму шкіра відчуває нарастаючий металевий холод стінок саркофагу. Дотик голки шприца до шиї позбавляє його зайвих думок, відправляючи вперед, в далеке майбутнє.

Санітар із руками по лікоть у крові, намагається якнайшвидше розрізати одяг на черговому пораненому, аби дістатися пінцетом до уламків і мати можливість зупинити кров, поки його товариш відбраковує тих, кому необхідно допомогти прям зараз, від таких, хто зможе зачекати у капсулі кріосну.
-- Битва програна, -- шепоче боєць на його столі, -- капітан наказав закриватись, лягати в капсули і чекати підкріплень.
"А чи будуть підкріплення, чи інші бази на поверхні АC-сВ також атаковані?"-- встигає подумати він, перш ніж кришка саркофагу закриє його від світу, а швидкодіюча анестезія відбере необхідність в мисленні.

Отже, підкорення АС-cB застопорилось. Здавалось би, вас чекала нескладна робота -- нести військову службу на базі найближчої До Сонячної Системи, майже повністю незалежної від Землі, космічної колонії. Що могло бути складного у тому, аби побути заспокійливим для вчених і механіків альфа-колонії, вже давно побудованій для них тероформуючими роботами у створеній примітивними геномодифікованими редуцентними бактеріями атмосфері. Звідси всього лиш якихось 4,35 світлових років до колиски людства -- можно сказати, поблизу. За бажання можно б навіть встигнути колись додому повернутися.
Але ось замість цього довелося лягти в холодні обійми кріосну, довіривши своє життя часовим потокам і сховищу під розгромленою базою. Хто зна, коли ті потоки сповільняться, і чи буде вам дозволено з них зійти?