Останні вартові

Багато хто залишався у Тіньовій Брамі.... Пропозиція паладина Ренара Алданара звучала надто лячно, щоби на неї погодитися... Коли група відчайдухів зникла за воротами, вони не рушили з ними... Коли повернулися перші поранені після сутички з демонами, вони вагалися... Їх важко назвати нерішучими чи кволими. Тільки не тут. Свинцево-сіре, зеленкувате небо Темних Земель тягнулося моторошною ковдрою вздовж всього обрію. Межа Світла і Темряви вже давно поглинута ворогом, хоч він її і не перетнув...

Ви зібралися під тьмяним світлом гексагонального світильника у таверні "Чорне полум'я". У настільних каганцях та жовтуватих свічках, вкритих цівками воску, жевріло неяскраве полум'я, а ви непевними поглядами дивилися на дно дерев'яних кухлів. Єдиний шанс зупинити навалу демонів і нежиті — це не дати їй відчайдушний бій, а пройти рейдом у саме серце їх спотворених земель і нанести удар по джерелу їх сили. Його назву ніхто не наважувався промовити уголос. Просто не повертався язик...

Прикордонна фортеця та її околиці сповнені біженцями, які шукають тут прихистку. Тепер це одне велике скупчення наметів, вогнищ та галасливих людей. Чутки про падіння Валграду, найбільшої твердині сходу, вже облетіли містечко від краю до краю. Вежа Покинутих Душ в облозі і невідомо, скільки ще захисники зможуть її боронити. Годі й казати, що настрої дуже похмурі. Мабуть, якби не прибуття Клятвенної когорти, то всі би вже знялися з місця й кинулися тікати...